Лейкоз (як і туберкульоз) – це захворювання бідних. Легко боротися з ним у благополучній Європі, де фермер може одержати компенсацію й страховку за виявлену хворобу й замінити заражене поголів’я на «чисте».
Інша справа – Україна, де збитки від хвороб худоби не можуть зупинити навіть постанови уряду, а ветеринарний лікар із грізним приписом про «безоплатну» здачу на забій зараженої корови сприймається як розбійник із великої дороги.
Куди йдемо ми з ВРХ? Великого секрету немає – в нікуди. В Україні великої рогатої худоби щороку меншає (з різних причин). Статистика останніх років засвідчує: «різати», по суті, вже нічого, бо молодняку в особистих господарствах лишилося менше ніж корів. Тому після озвучення невтішного діагнозу про зараження корови ВЛВРХ і суворого припису про ліквідацію тварини не треба відразу «хапатися за ножа». Подальші дії власника корови можна описати кількома словами: заспокоїтися, спланувати заміну, змиритися й гарантувати безпеку.
По-перше, – заспокоїтися. Чинну ветеринарну інструкцію з лікування лейкозу написали розумні ветеринарні фахівці, тож її положення не передбачають проведення невідкладних радикальних заходів щодо вашої годувальниці, якщо в неї немає клінічних ознак захворювання (наприклад, прогресуюче схуднення й збільшені лімфовузли). Якщо власник не довіряє точності РІД-діагностики захворювання, можна вдатися до інших методів досліджень – ПЛР, ІФА. Та, швидше за все, прихований діагноз поставлено невипадково. Тримати інфіковану тварину –  печально, але можна. Головне – уникати будь-якого кровопускання. ВЛВРХ передається з білими клітинами крові в разі близьких контактів з твариною, через ін’єкції нестерильним шприцом, з молоком. У слині, носових виділеннях, сечі, а також у спермі інфікованих биків ВЛВРХ не виявлено. Дальшим кроком буде складання плану заходів для пом’якшення наслідків
зараження тварини ВЛВРХ.

По-друге, – плануємо заміну. «Клініка» в разі ураження ВЛВРХ просліджується вкрай рідко. Всього в 7-10% тварин, заражених вірусом, і лише через кілька років після їхнього інфікування можуть проявитися клінічно виражені симптоми того,
що хвороба зборює імунну систему тварини. Цих трьох-п’яти років власникові корови має вистачити для того, щоб гарантовано одержати від зараженої ВЛВРХ корови неінфікований приплід і виростити здорову телицю для її заміни. В цьому й полягає суть «м’якого» зачищення поголів’я від ВЛВРХ, за якого головне завдання – замінити заражену тварину здоровим приплодом.
По-третє, – змиритися зі здачею (хоча й відтермінованою) інфікованої корови. Для себе варто усвідомити, що решта 90% живих РІД+ тварин (без прояву клінічних ознак захворювання) залишаються довічними носіями ВЛВРХ: зараження лейкозом невиліковне, й дива-панацеї наука поки що не винайшла. А тривалість виживання тварини в разі ураження ВЛВРХ значною мірою залежить від міцності її імунної системи, яка протистоїть злощасному вірусу.
По-четверте, – взяти на себе відповідальність перед односельцями й районною ветеринарною службою щодо того, що інфікована корова з моменту одержання РІД+ висновку не контактуватиме з іншими тваринами (окреме випасання на прив’язі та ізольоване утримання від інших корів), а надоєне молоко не залишить межі двору без пастеризації (півгодинне прогрівання за температури 80°С).
 Проблема захворювання на лейкоз великої рогатої худоби була і, на жаль, залишається однією з найболючіших у вітчизняному скотарстві.