Зойкнула Земля чаїнним криком:

-Сину, вбережи і захисти!-

Вийшла Мати із іконним писом:

– Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?…

     Спалахнуло Небо, впало крижнем:

-Сину вбережи і захисти! –

Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:

-Йди, коханий, Хто ж, коли не ти?

І вони йшли, йшли, щоб захистити свою землю, свою сім᾽ю, свою родину, свою країну від страшної чорнобильської біди.

14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

«Ліквідатори» – так називають тих, хто вступив у двобій з атомною чумою. Це завдяки їм існує наша країна, живемо ми, народжується нове покоління.

Серед тисяч учасників ліквідації чорнобильської катастрофи були і наші земляки: Куркін В.І., Пащенко М.Д., Мисик Л.І., Градомський В.В., Мирончук М.М., Куліш В.М., Кошетар Н.Д., Шеремета А.Д., Божкевич І.О., Карнаух В.В., Коврига В.В. та Пилипенко М.І.

В кінці літа 1986 року полковник Куркін В.І. із своїм загоном був відкомандирований в с. Оране. Загін працював по дезактивації обмундирування, в якому працювали ліквідатори. На той час, крім них, працювали ще три загони, які змінювали один одного. Працювали сутками. За сутки дезактивували 10 – 12 тон обмундирування. За два тижні машини, на яких працювали, набирали стільки радіації, що приходилось їх міняти. Працював Віктор Іванович також в зоні «рижого лісу», в чорнобильській промзоні, чотири рази був біля самого реактора. Його загін працював до кінця 1986 року.

Більше місяця, з середини вересня до середини жовтня 1986 року були на ліквідації чорнобильської аварії Пащенко М.Д. та Мисик Л.І.. Працювали в м. Чорнобилі на дизактивації навчальних закладів та інших підприємств. З 6 години ранку до 12 ночі тривала робоча зміна. Люди падали з ніг, але працювали, бо знали, що від них залежить життя і здоров’я жителів Чорнобиля.

26 квітня 1986 року, за розпорядженням Поліського райкому партії був призваний на ліквідацію чорнобильського лиха Шеремета А.Д..

Бригада, в якій він був, робила дизактивацію пришкільних територій та приміщень, вивозили радіоактивну землю, евакуйовували людей із забрудненої радіацією зони, вивозили документацію та архівні матеріали. Чорнобильський стаж Анатолія Дмитровича становив 5 років і 2 місяці. Найтяжче було у 1986 році. Працювали сутками, пару годин на відпочинок і знову до роботи. Але кожен із них знав, що людське життя і здоров’я залежить від них.

«Хто як не я» – такий девіз був у чорнобильських ліквідаторів. І вони з честю його пронесли через всі випробовування.

З кожним роком ми все більше віддаляємось від тих подій. Але мусимо пам᾽ятати про це, бо це – частина нашої історії, трагічна частина нашого життя.

Тож, сьогодні, ми дякуємо, Вам, шановні наші земляки – ліквідатори, за вашу працю, за ваш подвиг.

Бажаємо Вам здоров’я, миру і добра. І щоб ніколи ніяка біда не захмарювала Вашого життя.

Бережімо нашу землю, нашу природу, нашу Україну, бо вона у нас одна. До цього нас закликають уроки Чорнобиля.