Від початку 2023 року в межах реалізації програми «Власна справа» урядового проєкту «єРобота» загалом  Державним центром зайнятості ухвалено позитивні рішення 174 заявникам Хмельниччини. Вони отримають від держави фінансову підтримку на започаткування або розширення свого бізнесу на загальну суму понад 38 млн гривень. Схвалені бізнес-проєкти передбачають створення 343 нових робочих місця.

Майбутні та діючі роботодавці планують створити або розширити заклади у сфері торгівлі, індустрії краси та кавовому бізнесі. Окрім того, зросте виробництво одягу, відкриються магазини з продажу квітів, кормів для тварин. Дехто з отримувачів гранта продовжить стоматологічну практику, обслуговуватиме та ремонтуватиме автомобілі, вирощуватиме зернові культури, здійснюватиме догляд за дітьми, постачатиме готові страви, займатиметься організацією відпочинку та розваг, відкриє фітнес клуб тощо.

Переважна більшість грантоотримувачів планують витратити кошти мікрогранту на придбання обладнання, необхідного для ведення бізнесу.

Нагадуємо, що для бажаючих отримати мікрогрант на старт або розвиток свого бізнесу необхідно:

1. Скласти бізнес-план;
2. Подати документи через портал Дія;
3. Захистити бізнес-план;
4. Отримати позитивне рішення та відкрити рахунок в банку;
5. Отримати кошти та розпочати свою діяльність.

Довідки за телефоном: (044)244-94-27, (093)027-05-11, (096)045-60-10.

Телеграм-чат Підтримка ДСЗ Хмельницький.

Коли життя минає в режимі “дім — робота — дім”, буває важко знайти час на фізичні навантаження. Проте без достатньої фізичної активності страждає весь організм і серце, зокрема.

Якщо у тебе переважає сидячий спосіб життя, то:

 сила скорочень серця слабшає;

 тонус судин знижується;

 працездатність зменшується.

А це може призвести до серйозних захворювань серцево-судинної системи — артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, інфаркту, інсульту тощо.

 ВООЗ рекомендує дорослим щонайменше 150-300 хвилин помірної та інтенсивної активності на тиждень. А це близько 30 хвилин на день  Що більше — то краще!

 Регулярна фізична активність допомагає знизити артеріальний тиск та контролювати вагу, а також зміцнює скелетно-м’язові тканини, розвиває координацію, знижує рівень стресу й підвищує загальний тонус організму. Рух — це життя, і цим усе сказано 

А якщо ти маєш проблеми із серцем, поговори зі своїм сімейним лікарем щодо типу й тривалості фізичних навантажень. А також виконуй фізичні вправи, контролюючи пульс 

Дізнайся про свій ризик розвитку хвороб серця і судин за допомогою швидкого тесту на сайті: https://cvd.phc.org.ua/

Стань на варті свого серця — додай більше руху до життя!

#СтаньНаВартіСвогоСерця

Ініціатива відбувається в межах Україно-швейцарського проєкту «Діємо для здоров’я».

Нещодавно Уряд запровадив пілотну програму безкоштовної професійно-технічної освіти для учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни. Ця програма сприятиме підвищенню конкурентоспроможності на ринку праці і подальшому працевлаштуванню цієї категорії громадян.

Професійне навчання здійснюється в закладах професійної (професійно-технічної) освіти Державної служби зайнятості шляхом первинної професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, у тому числі на курсах цільового призначення.

Для проходження навчання необхідно подати наступні документи:

•  заяву; 
• документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України або спеціальний статус особи;
• посвідчення учасника бойових дій або посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
• документ про професійну (професійно-технічну) чи фахову передвищу, чи вищу освіту, атестат або дублікати таких документів, або єДокумент про освіту (за наявності);
• документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків (ідентифікаційний код);
• особи з інвалідністю внаслідок війни подають, також, копію довідки до акта огляду МСЕК та індивідуальну програму реабілітації.

СПОСОБИ ПОДАЧІ

• у паперовій формі – особисто до центру зайнятості;
• в електронній формі – шляхом заповнення онлайн-заяви на сайті ДЦЗ та подання її разом з електронними копіями документів з накладенням електронного підпису.

Порядок реалізації експериментального проєкту з організації навчання учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни в закладах професійної (професійно-технічної) освіти Державної служби зайнятості. 

   Перелік ліцензованих професій для учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни.

  Освітні програми для організації навчання для учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Консультації щодо професійного навчання за телефонами: (044)244-94-27; (096)045-60-10. Телеграм-чат «Підтримка ДСЗ Хмельницький». 

1000 українських жінок, які вимушено виїхали через війну за кордон, або є внутрішніми переселенками, зможуть пройти безоплатне навчання у сфері креативних та IT-індустрій. Проєкт реалізується Projector Foundation за фінансової підтримки Європейського Союзу та інформаційної підтримки Мінекономіки.

Проєкт спрямований на здобуття професійних навичок та підтримку кар’єрних можливостей 1000 жінок протягом року. Projector Foundation оголошує першу хвилю набору на онлайн навчання.  Для участі у конкурсі можуть подаватися безробітні жінки-переселенки та внутрішньо переміщені жінки віком від 18 років. Для реєстрації достатньо документа, що засвідчує статус переміщеної особи відповідно до країни, в якій перебуває жінка, або підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи (довідка ВПО). 

«Підтримка жіночого лідерства та боротьба із гендерним розривом в оплаті праці – важливий пріоритет у роботі Міністерства економіки. В середньому жінки працюють безкоштовно 6,5 років впродовж життя саме тому, що отримують меншу оплату аніж чоловіки. Ми прагнемо до 2030 року знизити гендерний розрив в оплаті праці з 18,6% до 13,6%. Для цього працюємо і над Стратегією подолання гендерного розриву в оплаті праці, і над можливостями створювати власну справу чи отримувати новий фах. Радіємо, що ці зусилля підтримують партнери. Саме відсутність роботи та низька оплата праці часто стає одними з ключових викликів для жінок, які втікали від війни у безпечніші регіони чи країни. Наша мета – спільними зусиллями зробити так, аби вони відчували, що не одні, що підтримка доступна», – каже Перший віцепрем’єр міністр – Міністр економіки Юлія Свириденко.

«Навчальна ініціатива для українок, які вимушено переїхали всередині України чи закордон – наймасштабніший проєкт Projector Foundation, до якого ми готувались більш як півроку. Ми хочемо допомогти тим жінкам, хто через війну опинився у складній ситуації та шукає освітніх можливостей у креативних та IT індустріях. Можливо, хтось з вас тільки-но закінчив університет і шукає реалізації, а комусь довелось виїхати з дітьми й залишити власний бізнес. Неважливо, який досвід у вас за плечима, та куди вас закинула війна. Все, що має значення – це ваша віра у свої сили, сміливість починати все з початку, рішучість ставити цілі та боротись за нове майбутнє з якісною освітою та кар’єрними можливостями»,— зазначила CEO Projector Foundation Тетяна Фіщук.

Податися на навчання, що стартує у листопаді, можна за такими напрямами:

• Graphic Design Beginning  (2 групи по 20 осіб, 3 місяці),
• Illustration Beginning (1 група, 20 осіб, 3 місяці),
• Motion Design Beginning (1 група, 20 осіб, 3 місяці),
• IT Project Management (1 група, 20 осіб, 3 місяці),
• Facebook & Instagram Targeting (2 групи по 25 осіб, 2 місяці),
• SEO Beginning (1 група, 20 осіб, 2 місяці),
• Golang Beginning (1 група, 20 осіб, 3 місяці),
• Python Beginning (3 групи по 20 осіб, 3 місяці),
• QA (3 групи по 20 осіб, 4 місяці),
• SMM for business (1 група, 20 осіб, 2 місяці),
• Web Design Beginning (1 група, 33 особи, 3 місяці),
• UX Design Beginning (1 група, 30 осіб, 3 місяці),
• Mobile Apps Design (1 група, 30 осіб, 2 місяці).

• Заявки на першу хвилю приймаються до 14 листопада 2023 року.
•  
• Структура курсів дозволяє студенткам не лише отримати теоретичну базу знань, але й закріпити набуті навички на практиці. Протягом навчання студентки працюватимуть над кейсами реальних замовників, по завершенню навчання вони матимуть сертифікат та готовий проєкт для портфоліо.
•  
• В рамках навчання студенткам надається HR підтримка. Учасниці навчальної програми Projector Foundation підготують свої резюме разом з HR та будуть готові розпочати кар’єру у креативному / IT секторі. Студенткам надається доступ до Projector Library — найбільшої онлайн-бібліотеки з більш ніж 640 лекціями від експертів з українських та світових компаній. Окрім цього, у випускниць курсів буде доступ до сервісу LEZO — це інструмент, який допомагає студентам знайти свого потенційного роботодавця, враховуючи навички та потреби обох сторін.
•  
• Деталі щодо умов участі та реєстрації можна знайти за посиланням, а залишити заявку — у формі.

Довідково:

Projector Foundation — фундація третьої хвилі, що розвиває креативний та інноваційний потенціал України через вільну освіту. Працюють з пʼятьма напрямами: освіта для жінок, ветеранські програми, креативні індустрії, реформування профтехосвіти, підприємництво.

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і
масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
У 2023-му День пам’яті жертв голодоморів припадає на 25 листопада.
Долучіться в цей день о 16.00 до Загальнонаціональної хвилини мовчання. Згадайте про мільйони
людських життів, які Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних голодів.
Цього року ми вдруге вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної
війни, яка супроводжується геноцидними діями Росії проти українців. Трагічні події та злочини, які розгортаються на наших очах, демонструють: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.

Закликаємо також людей по всьому світу засвітити вогник у домівці як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.

У 1932–1933 роках комуністичний тоталітарний режим вчинив злочин геноциду проти Українського народу. Сьогодні його спадкоємець – рашистський режим прагне знову вчинити на українській землі геноцид.
Голодомор здійснило керівництво ВКП(б) та уряд СРСР у 1932–1933 роках шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці.
Україна внаслідок геноциду 1932–1933 років, масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років втратила мільйони людських життів. У 2006 році Законом України Голодомор 1932–1933 років визнаний геноцидом Українського народу. Метою злочину було знищення українського народу як національної групи. Комуністичний тоталітарний режим через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл і цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України,
згортання сільської торгівлі, репресій проти незгодних створив для українців умови, не сумісні із життям. Тобто розрахунок був на фізичне знищення нашої нації.
Через 90 років після Голодомору-геноциду росіяни знову застосовують проти українців методи геноциду, щоб знищити нашу ідентичність, культуру, мову – знищити українську націю як таку. Для цього окупанти масово вбивають і депортують українців, руйнують міста.
І в 1932–1933 роках, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали. Сталін для організації геноциду вдався до тотальної конфіскації харчів, блокади, посилення терору. Путін застосовував
повномасштабне військове вторгнення. За ним як складові геноцидної політики почалися терор, масові вбивства, умисні напади на укриття, шляхи евакуації та гуманітарні коридори, бомбардування житлових районів, сексуальне насильство, воєнні облоги, депортації (насильницьке переміщення українців, зокрема дітей). Інформаційні кампанії періоду Голодомору та нинішньої російської агресії дуже схожі. І тоді, і тепер Росія розвернула масштабні дезінформаційні та пропагандистські кампанії для підготовки російської аудиторії до скоєння чи схвалення звірств, а також приховування злочинів. Як тоді, так і нині Росія розраховує на атмосферу байдужості на заході, силу страху перед своєю міццю та намагається створити паралельну штучну інформаційну реальність, далеку від дійсності.
Та сьогодні весь цивілізований світ допомагає Україні, а ми, українці, маємо власну державу, Збройні сили, згуртовані та всі разом працюємо на перемогу. І завдяки цьому успішно протистоїмо путінському геноциду. Пам’ятаючи про злочини комуністичного тоталітарного режиму, сьогодні ми всі сили спрямовуємо на підтримку наших захисників.
В умовах нинішньої російської агресії наша пам’ять про Голодомор 1932– 1933 років є чинником суспільної мобілізації українців і світової спільноти для протидії агресору. Станом на жовтень 2023 року визнали Голодомор 1932–1933 в Україні актом геноциду парламенти 28 держав.
Відтак вшанування пам’яті жертв Голодомору проходить під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!».
Водночас пам’ять про використання тодішнім кремлівським режимом у 1932–1933 роках голоду як інструменту здійснення злочину геноциду проти українців повинна слугувати засторогою для недопущення виникнення голоду будь-де на планеті, засторогою недопущення провокування і використання продовольчої кризи нинішнім кремлівським агресором для досягнення своїх цілей.

Чому українців вбивали голодом?
Після Жовтневого перевороту впродовж 1917–1921 років на більшій частині території колишньої Російської імперії владу захопили комуністи. Вони шляхом прямої окупації знищили демократичну Українську Народну Республіку, проголошену 1917 року. Досвід важкої боротьби із українськими рухом змусив комуністичний режим для зміцнення свого становища в Україні піти на створення
у 1919–1920 роках квазідержави УСРР зі столицею у Харкові та певні поступки українському національному рухові. Україна в 1920-х роках переживала культурний ренесанс європейського
зразка. Під гаслом “Геть від Москви!” тут формувалися самобутні, відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу. Створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму. Проте до кінця цього періоду в СРСР був встановлений тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму (як індивідуального, так і малих і великих груп людей за професійною, національною, релігійною, партійною ознаками) негайно жорстоко карався та придушувався.
Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом.

Як?
Механізм, який призвів до Голодомору, був приведений у дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У фермерів держава примусово забирала більшу частину, або й все вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалась “ліквідація” найзаможніших господарств. У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад
чотири тисячі масових протестних виступів за участю більше мільйона селян. Однак, не зважаючи на це, до жовтня 1931 року колективізованими, тобто, фактично державними, стали 68 % селянських господарств та 72 % орної землі. Загалом в Україні було “розкуркулено” понад 352 тисячі господарств. Результатом цього, а також внаслідок неефективного колгоспного господарювання став голод, через який весною 1932 року померло кілька сотень тисяч українців. Але Україна все одно залишалася центром спротиву тоталітарному режиму. На перші сім місяців 1932-го на Україну припадає 56 % від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі. Улітку 1932 року через наростання спротиву Сталін із оточенням прийняв рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб не “втратити Україну”. Шляхом знищення частини населення.

Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на ізоляцію голодуючих районів. Армія, загони НКВД оточили українські міста та залізничні станції, бо селяни втечею намагалися врятуватися від голодної смерті. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого
обладнання для промислових підприємств.
До чого це призвело?
Саме за цей менш ніж календарний рік (1932–1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистки смертності унеможливлюють встановлення точної кількості загиблих невинних людей і вичерпного поіменного списку жертв.
Жахом Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів. Ученими Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України імені М.Птухи для Гарвардського університету створена карта втрат УСРР у Голодоморі. За даними вчених, найбільше постраждали лісостепові регіони
України із давніми козацькими традиціями – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. У цих регіонах в окремих районах упродовж 1933 року вимерло понад половини населення. Смертність перевищувала середній рівень у 8– 9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донецькій і Луганській області – у 3–4 рази.

Голод на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідком злочину геноциду також стало руйнування традиційного українського устрою життя. Українцям як етносу було завдано смертельної рани. 1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині.
Подолання інформаційної блокади Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали – “продовольчими труднощами”.
Сільрадам наказали при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки вислати в спеціальні частини (де більшість із них було знищено). Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР М.Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги. Тим
не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється насправді.
Британський журналіст Малколм Маґґерідж у березні 1933-го здійснив поїздку в Україну й передав статті до “The Manchester Guardian”. Тоді ж репортажі британського журналіста Ґарета Джоунза про Голодомор в Україні виходили у Великій Британії, США, Німеччині. Публікації з’являлися також у французькій, австрійській, польській, бельгійській пресі. Так, у Бельгії упродовж 4 місяців до
вересня 1933 року в 17 виданнях опублікували біля 50 статей і повідомлень про ситуацію в Україні.
Населення Західної України, яка на той час перебувала у складі Польщі, не залишилося байдужим до горя українців по той бік Збруча. Одним із найпотужніших був голос митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. 24 липня 1933 року він проголосив відозву “Україна в передсмертних судорогах”. Наступного дня 35 громадських організацій і партій у Львові об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги жертвам і поширення інформації про цей злочин. 29 вересня 1933 року завдяки зусиллям українських діячів на засідання Ради Ліги Націй її президент Йоган Людвіґ Мовінкель (прем’єр-міністр Норвегії) ініціював обговорення голоду у радянській Україні. Рада передала це питання до Міжнародного товариства Червоного Хреста. Але Москва відкинула пропоновану допомогу голодуючим людям. У жовтні 1933 року в австрійській столиці Відні за ініціативою кардинала Теодора Інніцера створено спеціальний комітет для надання допомоги жителям радянської України.
У 1934 роціз’являються перші книги, в яких розкриваються теми Голодомору в Україні. Американський журналіст та історик Вільям Генрі Чемберлин, який зумів відвідати Україну у жовтні 1933-го, наступного року оприлюднив факти про Голодомор у книзі “Залізна доба Росії”. У 1934 році було видано і перший художній твір про Голодомор в Україні – роман “Марія” українського письменника Уласа Самчука. Після Другої світової війни в Європі та Північній Америці опубліковано
перші спогади, мемуари та наукові дослідження про Голодомор. Українці, які його пережили й після війни опинилися у країнах вільного світу, разом із західними, зокрема американськими вченими, громадськими та політичними діячами збирали свідчення, вшановували пам’ять жертв, проводили наукові дослідження, видавали матеріали 1953 року американський юрист Рафаель Лемкін, який запровадив у світову правову термінологію термін “геноцид”, охарактеризував Голодомор як
“класичний приклад геноциду”.
Визначальними ж у збереженні пам’яті про Голодомор стали заходи із відзначення його 50-х роковин 1983-го, передусім у США та Канаді, що набули міжнародного розголосу. Тоді ж у канадському місті Едмонтоні спорудили перший пам’ятник жертвам Голодомору.
1984 року Конгрес США створив спеціальну Комісію з розслідування штучного голоду в Україні у складі двох сенаторів та чотирьох осіб від Палати представників. Виконавчим директором Комісії став американський історик Джеймс Мейс. Комісія дійшла такого висновку, що Сталін та його оточення вчинили акт геноциду проти українського народу. Цей звіт комісії схвалив Конгрес
США 1988-го. Того ж року за ініціативою Світового Конгресу Вільних Українців створено Міжнародну комісію юристів, яка мала дослідити свідчення про Голодомор 1932-1933 років, його причини, наслідки й винуватців. Комісія дійшла висновку, що Голодомор був актом геноциду.
Під впливом викриттів СРСР врешті-решт змушений був визнати факт голоду 1932–1933 років. У 1993-му вперше на державному рівні відзначені його роковини – через 60 років після трагедії.
1998 року Указом Президента України встановлено День пам’яті жертв Голодомору – щороку в четверту суботу листопада. Цього дня українці, як тільки смеркне, запалюють у вікнах свічки – на пам’ять про всіх убитих голодом.

2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон про визнання Голодомору геноцидом українського народу. А в листопаді 2008-го в Києві споруджено Національний меморіал жертв Голодомору.
2009 року Служба безпеки України порушила кримінальну справу щодо голоду в Україні за ознаками злочину геноциду. У січні 2010-го Апеляційний суд міста Києва ухвалив, що в 1932–1933 роках в Україні Сталін і його поплічники вчинили злочин геноциду.
Сьогодні дані соціологічних досліджень свідчать, що, понад 80 % українців підтримують цю позицію.

Визнання іноземними державами та міжнародними організаціями Голодомору 1932-1933 років – геноциду Українського народу
На жовтень 2023-го Голодомор 1932–1933 років в Україні визнали актом геноциду на державному рівні (крім України) парламенти 28 держав (в хронологічному порядку): Естонії (Заява Рійґікоґу (Парламенту) від 20.10.1993), Австралії (політичні заяви Сенату (2003, 2012, 2017, 2020 рр.) та Палати
представників (2008, 2018 рр.), Канади (резолюція Сенату від 20.06.2003 та Акт Палати громад від 28.05.2008), Угорщини (постанова Державних Зборів від 26.11.2003), Литви (Заява Сейму від 24.11.2005), Грузії (Заява Парламенту від 20.12.2005), Польщі (постанови Сенату від 16.03.2006 та Сейму і від 06.12.2006), Перу (резолюція Конгресу від 21.06.2007), Парагваю (Декларація Сенату від
25.10.2007), Еквадору (резолюція Національного Конгресу від 30.10.2007), Колумбії (резолюція Палати представників Конгресу від 10.12.2007), Мексики (постанова Палати депутатів Національного Конгресу від 19.02.2008), Латвії (Декларація Сейму від 13.03.2008), Португалії (резолюція Асамблеї Республіки Португалія від 03.03.2017), США (Резолюція Сенату США від 04.10.2018), Чехії (постанови Палати депутатів від 06.04.2022, Сенату від 14.12.2022), Молдови (Декларація Парламенту Молдови від 22.11.2022), Ірландії (резолюція Сенату від 24.11.2022), Німеччини (резолюція Бундестагу від 30.11.2022), Болгарії (рішення Народних зборів від 01.02.2023), Бельгії (резолюція Палати представників від 09.03.2023), Ісландії (резолюція Парламенту Ісландії (Альтингу) від 23.03.2023),
Франції (резолюція Нижньої палати від 28.03.2023), Словенії (Декларація Державних Зборів від 23.05.2023), Люксембургу (резолюція Палати депутатів від 13.06.2023), Словаччини (Постанова Національної Ради від 20.06.2023), Хорватії (Декларація Хорватського сабору від 28.06.2023, Нідерландів (резолюція Палати представників від 07.07.2023), Чилі (резолюція Палати депутатів 21.12.2022, політична заява Сенату 09.08.2023). Країни, в яких рішення наразі прийнято однією палатою парламенту і очікуються рішення другої палати: Бразилія (законопроєкт Сенату від 26.04.2022), Велика Британія (рішення Палати громад від 25.05.2023), Італія (резолюція Сенату
від 26.07.2023). Ватикан назвав Голодомор 1932–1933 років геноцидом (серед інших геноцидів XX столітті) в «Компендіумі соціальної доктрини Церкви», опублікованому 02.04.2004.
Також Голодомор визнали геноцидом міжнародні організації, а саме Балтійська Асамблея (дорадчий орган зі співробітництва між парламентами Естонії, Латвії та Литви) у заяві від 24 листопада 2007 р., Європарламент у резолюції від 15 грудня 2022 р. та Парламентська асамблея Ради Європи 12.10.2023 ухвалила відповідну резолюцію.

Всеукраїнська акція “Запали свічку”
В Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. І щороку в Україні у четверту суботу листопада на вшанування тих, хто помер з голоду, запалюють свічки. Цього року 25 листопада о 16-й годині Україна схилить голови у загальнонаціональній хвилині мовчання.
Опісля біля могил, меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору 1932–1933 років, на центральних площах і вулицях міст і сіл України, на підвіконнях осель українці запалюють свічки і лампадки. О 16.00 прийдіть до меморіалу, пам’ятника чи хреста пам’яті жертв голодоморів у вашому місті чи селі, щоби вшанувати пам’ять убитих голодом. А із настанням темряви запаліть і поставте свічку на
підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників, нашу віру у майбутнє.

 Щорічно в Україні з 25 листопада по 10 грудня проводиться Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства», яка ініційована Першим всесвітнім інститутом жіночого лідерства 1991 року. Власне тоді визначився зв’язок між насильством стосовно жінок та правами людей.

Дати акції створюють символічний ланцюжок, поєднуючи заходи проти насильства стосовно жінок та дії щодо захисту прав людини, підкреслюючи, що будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням прав людини.

25 листопада – Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства над жінками;

1 грудня – Всесвітній день боротьби із СНІДом;

2 грудня – Міжнародний день боротьби за скасування рабства. Він пов’язаний з датою прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року;

3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;

5 грудня – Міжнародний день волонтера;

6 грудня – річниця з дня «Монреальської різанини», коли 14 жінок-студенток були вбиті злочинцем лише через те, що «вони були феміністками»;

9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією;

10 грудня – Міжнародний день прав людини. Уряди країн – членів ООН 10 грудня 1948 року визнали права людини «на життя, свободу та недоторканість особи для всіх без винятків», підписавши Загальну декларацію прав людини.

Таким чином, майже кожний день від 25 листопада по 10 грудня означений фактами та аргументами стосовно того, що будь-які форми насильства є порушенням прав людини.

Метою проведення акції «16 днів проти насильства» є привернення уваги громадськості до актуальної для українського суспільства проблеми подолання домашнього насильства, щодо жінок, жорстокого поводження з дітьми, забезпечення рівних прав жінок і чоловіків.